* * *
Такий дурний. Я знову закохався,
На скронях сивина…
Можна було б обережнішими бути…
Вже тиждень не вмикаю телевізор,
Падаю лицем на подушку
І дивлюсь на тебе.
Ти поїхала.
А я ніби прив’язаний до тебе —
Морським вузлом.
Лікарю, вилікуй себе сам —
Від кохання:
Викличи свою душу „швидку допомогу”.
Ти казала:
— Які ми дурні, нема на нас бога.
А я думав:
— мабуть, бог є…
коли ми такі дурні і такі щасливі.
Я не здурів. Я побачив тебе з іншим.
І подумав: „Який я жалюгідний”.
Коли б можна було перемотати життя
Назад ти б знову прийшла до мене.
Дні минають. Чи кохання пройде?
А життя навіки промине…
***
© Володимир Гдаль. Всі права застережені.