Теребовля
Дзвенять на вітрі кришталем віки,
Палає ватри споконвічна мрія.
Іду до Теребовлі всі роки,
Стоїть пречиста, як свята Марія.
Із кров’ю предків отча ця земля,
Я бачу княжі багряниці в полі,
Йшли вої в бій, навкруг все спопеля,
Над присмерком доріг на видноколі.
Летів гінець на змиленім коні,
Дзвеніли стремена, мечі, сокири.
У княже місто зазирнуть б мені,
За брами, вежі, неприступні мури.
І келих випить зимного вина,
Що в сріблі бурштином іскриться.
Чи є Васильку, княже, тут вина,
Що впала Теребовля як столиця.
Курився шлях, йшли січові стрільці,
Лишився Київ на розп’ятті долі.
Із кров’ю Україна на лиці,
Під Крутами упала в бранім полі.
Ще тліла пам’ять у віків скупа,
Кресали вітри боротьби уяву
І піднімалась з попелу УПА,
Щоб врятувать, народе, нашу славу.
Минув розмай забутих багряниць,
Самоспалилось місто за Вкраїну.
Як самоцвіт далеко від столиць,
До тебе серцем і душею лину.
***
© Володимир Гдаль. Всі права застережені.