* * *
На горі, мила, на горі крейдяній,
Були, кохана, від кохання п’яні.
Як захід сонця яблуком червоним,
Котився як сльоза по твоїх скронях.
Я на ту гору, мила, на крейдяну,
Прийду з доріг і на село погляну.
Піду у трави, серце моє просить,
Де ти мочила ноги свої в росах.
На горі, мила, на горі крейдяній,
Промчали коні осені багряні.
Над Полквою схилилась, над водою,
Та верба, що зустріла нас з тобою.
Я на ту гору, мила, на крейдяну
Сьогодні вийду, на село погляну.
Залишу тут кохання і тривоги.
Кличуть мене незвідані дороги.
***
© Володимир Гдаль. Всі права застережені.