ЦЕНТРАЛЬНА ПЛОЩА
Магнолія сміялась божевільно,
коли кайдани обкрутили стан,
припнувши свідка в чорному вогні, —
невидимий він став, у переходах
у справжнє знепритомнів його слух,
не чув скавчання псів у колісниці,
що сонце закотилось гроном гніву
і раптом заридало, як дитя,
що не змогло у видиме дістатись.
Ріка додолу бігла і все військо,
здавалось, розчинилося і люд
втікав від зливи по блискучих латах.
Списи чіплялись за жіночі сукні
і символом затишшя парасоль
у коридорах гріли порожнечу…
За роком рік земель нашарування
хоробрим дарувало волю й честь,
ділило спокій на віки і ери…
То хто ми є, коли прадавнє людство
вляглось, збагнувши перевтілень сенс?
Як опинилися за контурами правди?
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.