Галина ГЕВКІВ

СВІТОЧ

Захлинаючись ніжністю дикої ночі,
він не виє — співає гірку колискову,
той самотній обранець із ликом дівочим,
що безсонням лікується знову і знову.

Для істоти, що спить, не живе і не мріє,
для сліпого, що світло відчує найтонше,
цей сердега-пророк — то єдина надія,
вартовий, на камінного месника схожий.

Він посланець для тих, хто пітьми не боїться,
хто приймає всі жахи її і не скиглить,
мов закований звір, він не зрушить із місця
і ніколи мовчання кайданів не скине.

Він світитиме світлом на світло не схожим,
це опудало гордости, віри і болю,
виноситиме совісти вирок вельможам,
готуватиме скривджених світом до бою.

Справедливости світоч у морі розпусти,
подарований нам, що його ми негідні,
що його все цькуєм необачно й безглуздо,
що він нам лиш на пса вартового подібний.

Він так вперто світитиме, мов божевільний,
він не дасть нам заснути, ні навіть померти…
Та який би не був всевідважний й всесильний,
все ж не зможе кров янголів з уст наших стерти…

***

© Галина Гевків. Всі права застережені.