ТИМ… ХТО БОРОВСЯ…
Душиться криками пісня… німа,
зрубані руки стриміють сучками
туди, де вже жодних поразок нема…
по тюрмах хиріє війна,
обірвані рими незграбні
тліють неспокійною старістю…
Ховаються лебеді вискублі… плачучи,
тремтять перед хвилями віч-очерету,
аби хтось не зміг ненароком побачити…
з докором пробачити
сорому стертого
лебедів не розстріляних…
Де ви втопили жар слова-меча…
власную пам’ять запхали за ґрати,
загнані ляском системи-бича…
волі кінця,
з жахом власної втрати
благаєте у себе про байдужість…
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.