Галина ГЕВКІВ

ОСЬ ТАКІ ОТ СПРАВИ

Послухай,
опишу тобі дивну картинку,
реальну таку і неймовірну…
може, маю надію,
роздивишся у ній щось цікаве,
натрапиш на болюче…
може, збагнеш якусь грандіозну дрібницю,
маю надію…

Отож-бо послухай… і благаю, почуй,
відімкни міцно стулені від страху,
трохи зомлілі оченята,
подивись і зобач.

Здригається скуйовджена земля
від вухороздираючого крахкотіння,
котиться худорлявий сп’янілий
…ніби трамвай.
Вікна його, заклеєні плакатами,
барвистими рекламами нудотними,
закривають діри трохи,
холодний перетяг послаблюючи,
грізно блищать і крикливо вимагають
зголоднілими написами:
їсти… їсти!

Несеться некерований наче…
з водієм десь поза межами,
від чого йому зовсім байдуже,
з легкістю натискає, експериментуючи,
кнопки різні на іграшковій залізниці…

Катастрофічно бракує чим дихати:
повітря не чинить опору герметичній задусі
і навіть не намагається проникнути
до цього яскраво розфарбованого,
неначе справжній блазень,
гробу…

ще трохи чути звуки,
які добре фільтруються заклеєними вікнами,
та попри всю близькість
і життєдайну потужність
атрофовані вуха
скоро зовсім не помічатимуть їх -—
а навіщо…
тут всі або німо слухають хід долі,
яка несе на своїх сонцезахисних плечах
подертої смерти тінь
(а слухають переважно саме його,
бо ж глухі насправді),
або відчайдушно кричать… безперестанку
всілякі премудрості…
успішно в крикові забуваючись,
при цьому яскраво б’ючи себе в груди,
і сильно б’ють…
лиш дуже обережно,
щоб бува не перегнути палиці,
воно ж і по плечах смачно вгріти може,
уявляєш, не переграти сміхотворної ролі…

Зовсім дивні пасажири у тому трамваї,
тільки такі можуть йому пасувати
на цьому дикому маршруті:
нажахані й волохаті…

Часами відкриваються зі скрипом двері
і на великій швидкості
з них головою (або ногами) вперед
викидають когось,
нервово викопують,
випихають боком спиною обличчям,
хто на що заслужив…
нема сенсу нарікати.

особливо великий натовп на задніх дверях,
вони там міцненькі,
а всім так кортить назовні…
двері періодично не витримують лихої долі
(власної, а також долі маси тіл,
яка на них навалюється)
і люди випадають
партіями дозами пакунками конвертами
ящиками конвеєрами контейнерами автобусами
сім’ями родинами родами народами врешті решт.

Подумай,
чи зможе хтось нелюдськими зусиллями
відчинити двері,
вхопити шматок живого повітря
і стриматися від втечі…
чи ризикне,
усвідомлюючи можливість
бути збитим зустрічними авто,
викрити зірвати пошматувати лиховісні плакати,
обпекти очі яскравим денним світлом
і застудитися від перетягу…
чи вистачить віри і жаги…

подивись подумай посумнівайся покричи поплач…
…і наважся

***