* * *
Ненавиджу товкти ледь теплий світ,
прокинувшись без тіла десь невчасно.
Яка бридота — злизувати піт
з долонь, що їх зрікалася так часто!..
Не вірю, що цей ранок він зродив.
Не правда, що повинна жити вкотре…
Ступився зір від примітивних див,
гримить пропитий вічністю непотріб.
За гру осиплють щедро — не камінням,
вистава не закінчиться прозрінням,
актором вбивця злий ітиме путь.
Не буде смерти пишного цвітіння,
глухих не звабить мовчки мозку тління…
Пірне й без мене світ у ницу муть.
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.