МІСТО
1
Ранок.
Місто прокидається…
Очі ще заплющені,
але запах ранкового туману вже
будить бажанння
жити…
та воно ще непевне:
жити чи спати…
як важко вилізти з-під ковдри теплих
нічних
марев…
одне за одним розплющує місто
примружені очі,
… котрі спалахують ніжними
самотніми
вогниками…
А день наполягає…
рішуче заливає легені холодним
ворсистим
повітрям…
день перемагає: таки жити…
… і заспане місто ліниво
жертвоприносить багряному сонцю
свій нічний спокій,
… магію…
магію сну…
магію нічної бруківки,
а по ній…
вже де-не-де снують пішоходи —
сонні міські тіні…
Таки прокинулось…
спросоння позіхає громовитим
дзвоном ранкових
трамваїв…
2
згубити повітря…
ненавидіти цю втрату…
втрату себе…
по вузьких вуличках тихо
блукають ліхтарі…
місто невеличке:
частенько пліткують…
нещодавно темою бесід ліхтарів
стала втрата останньої…
останньої людини,
яка могла скласти їм товариство
у німих злочинах…
у смачних мандрах…
втратити себе
за безцінь…
згубити повітря…
ніхто ніщо ніколи так не втрачав…
так зуміла лише вона,
та остання людина…
по коханих вуличках блукають ліхтарі
і безпорадність…
тільки вони змогли її отак відпустити…
тільки вони
… самі при цьому стали втрачені…
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.