Галина ГЕВКІВ

АРХАНГЕЛ ЧОЛОВІК

Йому незручно від очей наївних,
від тріскотливих звуків карнавалу,
йому капканом власна висота
над вежами, оздобленими щедро.
Прозорість душ тут видно без кінця…
Ще й статуї, що, безкорисно зру?чні,
із жертвами сховали винуватців
на роздоріжжі духу в парку слави.

Він кашляє і стогне непристойно,
немов то радість, превелика втіха,
що камінь пам’ять береже чужу,
вділити ж бо нікому та не годен —
не потребує жоден того дару.
Кому від того радісно — воронам?
Чи скульпторам у хутряних шапках,
що місять тісто і кладуть у форми?

О мертвий, чуєш, твої довгі коси
омиють вранці й звечора риданням,
саме ж ридання на обід з’їдять
нашвидкуруч, аби не зіпсувалось,
не згидившись ні трохи від нудоти.
І голосно зачнуть галасувати,
і будуть довго ще колядувати,
коли зоря твоя впаде на крила.

На крила немовлят, що запалають
тіла їх і впадуть на грішну землю,
огидно-голі в ризах попелястих,
обскубані, палаючі, покірні,
що смак гріхопадіння не пізнали.
Сплюндрованих їх слиною загасять,
їм теж поставлять пам’ятник до неба,
щоб спекатися їхньої любови.

***

© Галина Гевків. Всі права застережені.