СРІБНІ ЕТЮДИ
*
вони так пристрасно лоскочуть вії,
такі сріблясті… передсмертні… дикі…
оті пекучі краплі божевілля,
що їх мов молоко пожадно п’ємо…
господарі єдині в цьому місті,
одні лиш ми, лиш нам воно відчинить
дивацьку музу скропленої тиші,
на музику несхожу… лиш на воду…
*
летітимуть за нами очі мутні
і в той же час до безвісти прозорі,
що ж дивного… втомилися блищати
без ласки і краси у збитій вірі…
бо то велика мука отак жити,
не знаючи, де впасти важким серцем,
для справжности не бачачи притулку,
в туманних бліках жорсткости і кривди…
*
а срібло сиплеться згори та вгору,
не відає, як серед скла розбитись…
киплять омиті ним нічні омани,
перекипаючи у правди томні…
а ми у срібло слів палких вберемось,
будемо в ньому без прикрас відверті…
…знімаю краплі з вій твоїх устами…
сріблясті п’ю пір’їнки — ото диво!..
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.