ТОБІ
Луна між гір озветься лиш тля тебе,
відбившись від кривих озер солених,
вода яких перетікає в небо
ласкавим даром чистих наречених.
Прийде світанок колосом русявим
і зацілує стежку понад річку,
кохання не мине і не настане,
пров’ється крізь віки блаженна стрічка.
Руками ловлю серця квіти дикі,
хилюсь до них, неначе подорожник.
Мандрують хмари, снами оповиті,
живиця ллється з їхніх лон вельможних.
Вклоніться, гори, перед дум луною,
вона ж, мов пір’я вогняне, палає!..
Ходімо, любий мій, скоріш зі мною
в той дім, де пломінь віри не згасає.
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.