* * *
За останнім порогом, за гривою
Сивої глини,
За хапливим плачем
І покутою стомлених сурм
Застогнали вози,
І затьохкав мороз на калині,
І померхлі долоні
Заклякли на грудях бандур.
Божевільні часи.
Божевільна земля під ногами.
З божевільного неба сичать
Божевільні дощі.
Озиратися страшно —
Йде назирці пустка за нами
І з розчахнутих вікон летять
Божевільні хрущі.
Той полин, та дорога,
Той зашморг сухотного диму,
Та дочасна жалоба
І геть посивілі чуби
Ще підкажуть слова,
Що впадуть на сніги несходимі,
Ще продажного хліба
Учинять на нашій журбі.
І отак мені, так,
Наче вже не зберуся на силі,
І отак говорю,
Наче вже край могили стою:
Не дай Боже нікому
Ховати ліси поруділі
І в причинній сові
Впізнавати
Вітчизну свою.
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.