СПАДЩИНА
(поема-цикл)
2. ДОСИТЬ З МЕНЕ І МЕРТВОГО СЛОВА…
/монологи/
КАЛИНА
Не загайся, калино, цвісти при вікні.
Не чекай на тепло, на завії не сердься.
Горобиної ночі у сні-напівсні
Пригорни мене, сестро, до тихого серця.
Продаємо тебе, клянемося тобі,
Білі руки ламаєм до всохлої гілки…
Виростай не для слави, зітхань і журби,
А буйній щовесни для синів і сопілки.
Перебуду з тобою лихий вітролом,
Не обмовлюсь про кпини, про болі і муки.
Не вагайся, калино, цвісти під вікном,
Невигойні до нас простягаючи руки.
Будуть сльози лукаві і дотепи злі.
А як виберуть правду, мов очі безвинні,
Кобзарем отемнілим піду по землі,
І за руку додому вестиме калина.
І ту пісню, яка залишилась мені,
І той біль, що ніяк між людей не обтерся,
В поруділим степах на своїй чужині
Боронитиму, поки є голосу й серця.
Хай гудуть над землею вітри німоти,
Хай виламують все до останньої гілки
Горобиної ночі вогнем самоти
Я випалював душу, неначе сопілку.
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.