СПАДЩИНА
(поема-цикл)
2. ДОСИТЬ З МЕНЕ І МЕРТВОГО СЛОВА…
/монологи/
УДАР, ГРОМЕ!
На чужині помру, на чужині.
Під наглядом згасатиму поволі.
Але прийміть на серце по мені
Не сльози, а синці моєї долі.
Простіть, що помираю на зорі,
Коли громи вже крешуться із тиші.
Палитимуть жандарми "Кобзарі",
А геніїв куплятимуть мудріші,
Аби забрати не тепер — колись! —
Останнє — мову…
Боже мій єдиний!
Чи ти тоді оглух, як я моливсь
За матір, за Оксану й Катерину?
Хіба від того мури погнили?
Доводить час глузливо і повчально —
Пани жиріють з крові, і золи,
І навіть з тої пісні, що печальна.
То вдар же, громе, у серця глухі,
Випалюй душі мертві до живого!
Нелегко обирать свої шляхи,
Але найтяжче — втриматись одного:
Казати вголос про вселюдське зло
І вірити, як сили не ставало,
Що недарма так лихо попекло
І так прелюто слава шрамувала!
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.