* * *
Якось не так воно, Боже,
чи я не такий?
Струшую душу,
як попіл якийсь говіркий.
Маю кавалочок неба, ковточок вина,
Ходить за мною похмільний
брудний сатана.
Нащо, навіщо, чого до мойого єства?
Може, тому, що я маю його за слова,
Може, тому, що спинив ту безглузду війну,
Безглузд якої колись напував
сатану?
Важко-не важко, а все таки
досі живу,
Маю собі на майбутнє холодну траву,
Маю в траві собі коника,
що не сюрчить,
Просто сам собі є, просто знає,
чого він мовчить.
Маю усе, що не треба,
бо плинне воно і дурне.
І багато мені, забагато мені
говіркого мене.
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.