Павло ГІРНИК

* * *

І тихо. І майже село.
І рід за моїми плечима.
І вітер задихане скло
Пече крижаними очима.

Все табірне, все на межі,
І маєш себе запитати:
— Отямся, спинись і скажи,
Куди ти ідеш, супостате?

***