ПОЕТ
З В.Короткевича
Брусок співа неголосну молитву
Та зрідка іскру кине при столі,
Допоки не дзвенять ножі у битві
І у бою не кришаться шаблі.
Не має він ні леза, ані жала,
Потрібний він хіба серпам кривим,
Допоки в піхвах сплять усі кинджали,
Усі ножі, що вигострені ним.
І на докори, чом не йде він битись,
Чому він не подібний до меча,
Він мовчки спить біля куща брусниці,
Допоки лезам сили вистача.
Але ж, узятий у бою нерівнім,
Ув’язнений — як спинений порив, —
Чи ніж зізнався криці у катівні,
Який брусок і де його гострив?
Мовчав, як ніж. Мовчав, як криж на полі,
Бо заповітні пам’ятав слова:
Співає ніж у час війни за волю,
Брусок — в годину рабства заспіва.
Коли ж залляє кров луги і плавні,
І завирує гнів під канчуком,
І зломиться об крицю ніж останній —
Ну що ж?
Тоді вже можна і бруском.
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.