* * *
Не журися, дорого!
Прощатись не будем.
Вже немає нічого за болем старим.
Закотилося слово, як репаний бубон,
І відгупали ритми протезами рим.
Відступись від очей, каламутна печале!
То задавнена пісня, що ти почала.
Побратаймося, друже, за давнім звичаєм,
Тільки руки не грій від мойого чола!
Вибачай самоту, бо вона сповідає,
Та брехливого слова мені не прости.
Є народ, на якого вже муки немає.
Я нервова клітинка його сумоти.
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.