Павло ГІРНИК

СПАДЩИНА
Поема-цикл

…Ти весь не помер, частинка тебе є в душі
кожної людини, незалежно від національності, тому що
ти був борцем за щастя бідних людей всього Світу.

Із Книги народної шани.

I. СПАДЩИНА

Вишиванки у мене

бабусині.

Мала славне ім'я —

Маруся.

Лоскотало цупкими вусами
Стигле жито руки бабусі.

Руки репані,

мозолясті,

Що землі не цуралися зроду.
Найбуйніше цвіли в неї айстри,
Найсмачніша картопля з городу.

…Вишивала вона у січні,
Як німіли земля

і трави.

Зацвітали —

і вже навічно —

Чорнобривці на білих рукавах,

Бо ніколи святковий будень
Попід пальцями не холонув…
Чуєш, серце,

ляга на груди

Ледь забута її долоня.

Вже поволі очам вечоріє,
Вже не бачу —

сльоза чи нитка…

У штампованій хустці, Маріє,
Вас ховали онуки влітку.

І сорочка проста,

не квітами —

Ще колись дарувала мати.
Та невже було завжди ніколи
І на смерть собі вишивати?

Цілував я бабусині руки…
Тій печалі не дати ради.
Полотно вишивала онукам
І лишила —

як долю —

у спадок.

Оживають на ньому пророчі
І по вінця наповнені болем
Невмолимі Шевченкові очі…
Як погляне —

аж ніби присолить:

Запече під грудьми,

і озветься

Тихий голос,

нещадний,

мов совість.

Тільки гупає серце,

і рветься,

І бунтує під віжками крові.

Не прокласти в минуле кладок.
Не шукать на мілкому броду.
Я — учитель.

Це теж у спадок

Від бабусі нашого роду.

Як вертали з вирію гуси,
Я відніс до школи портрета.
Хай не знали учні бабусі,
Та не можуть не знати поета,

Його слова,

що може окови,

Навіть мури міцні розтрощити.
Може сіяти зерна любові,
З бідаками ножі освятити.

Чи вербою схилитися в тузі,
Добрим сонцем зійти над полями,
Чи розвитись калиною в лузі
І затьохкать над гроном духмяним.

Як вінчав ти бандуру і пісню,
Слово й музику,

батьку Тарасе?

Сутеніє.

Усі розійшлися.

Ми віч-на-віч лишились у класі.

Де шукати отої мови,
Що за руку вестиме в дорозі?
Часом навіть мовчання — громове.
Недомовленість — передгроззя.

І, розсунувши раму плечима,
Нахилився,

немов до розмови.

Те мовчання пропікши очима,
Він добув навіть поглядом слово.

…І яка б там біда не косила,
Все подужаю, не спіткнуся.
Рушники опустили крила
В узголів'ї моєї бабусі.

***