Олесь ГОНЧАР

ВІД АВТОРА

Перечитавши свої фронтові поезії і досить скромно їх оцінюючи, автор, однак, вважає, що ці давні, подеколи, може, й кострубаті рядки – як не дивно – зберегли й через десятки літ свою первісну емоційну навантагу, внутрішню щирість, отже, й мають право на зустріч із читачем.

“Поетичний пунктир походу” – так було колись названо твори цього фронтового циклу, і, здається, й сьогодні з таким визначенням можна погодитись. Людина, як відомо, перебувала на фронті в умовах виняткових, до краю суворих, обставини складалися так, що навіть натурам з художніми нахилами дуже рідко випадала можливість для творчого самовияву. А душа ж прагнула виповісти свої почуття, відгукнутись на довколишнє, хоча б нашвидкуруч зафіксувати – для себе, для друзів – своє пережите.

Ось так це й народжувалось. Якісь згустки юнацьких вражень тут знайде читач, замальовки інтимних настроїв, тих чи тих душевних станів одного з учасників походу.

“Конспекти почуттів” – ще й так мовилось про ці віршовані мініатюри. Той, хто знає “Прапороносці”, певне, помітить, що “Поезії воєнних літ” автора часом уже несли в собі зародки, ембріони тих образів, які згодом дістають свій розвиток у трилогії.

Мріялось тоді авторові, що ця книжка в нього буде першою, а виходить вона друком через багато років.

Отже, ще один голос звідти, з далекого…

Ті, за чиїми плечима фронти, безмірні далечі визвольного походу, сподіваюсь, знайдуть у цих юнацьких довірливих записах щось близьке своєму серцю; а можливо, чимось доторкнуться ці рядки й душі тих, кому випала інша доля, хто виростав і формувався уже по цей бік золотого екватора Перемоги…

Передмова до прижиттєвого видання “Фронтові поезії” (К.: Дніпро, 1985)