Кароль ВОЙТИЛА (Karol Wojtyla — в перекладі В.Грабовського)

ДУМКИ БІСКУПА, ЯКИЙ ВІДБУВАЄ ТАЇНСТВО
МИРОПОМАЗАННЯ В ОДНОМУ З ПІДГІРЯНСЬКИХ СІЛ

1.
Всесвіт сповнений тайних енерґій, що їх я зухвало
беруся назвати.
Слова ці однак будуть не пласкі, а об'ємні: їх несе
почуття надриву;
та вони не летять абияк, мов гірська вода
по камінню,
не мигтять ув очу, як дерева —
приглядайся до них поволі, ніби до ґедзів
крізь шибу…
І все ж, і все ж під поверхнею слів чую дно, щоб
по ньому ступати.
(Так і мисль: складається скорше з сотень струменів,
аніж з безлічі крапель.)
Я господар. Я знаю сили, що людині стануть
в пригоді.
Лиш ніч беззоряну нагадує те,
що лишається часом.

2.
Стільки згромадилось люду. Стоять на укіс шереги.
Їм корінням в серця вростає щось подібне до квіту,
пробиваючись крізь бруківку.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

5.
Духа не вздрієш ніколи — очі лиш віддзеркалюють
мислі,
котрі, зустрівши на півдорозі, я таки завертаю поволі…
(терпкість ягоди тиші чи конарів солод тяженний)
невловне триває змагання поміж поглядом і обличчям,
відкриє чоло і лице… і з тіней її оголить.

***

© Переклад — Віктор Грабовський. Всі права застережені.