II. ДУМКИ ЛЮДИНИ, ЩО ПРИЙМАЄ ТАЇНСТВО
МИРОПОМАЗАННЯ В ОДНОМУ З ПІДГІРЯНСЬКИХ СІЛ
1.
Як же маю народитись?
Чи світлом піду мигтючим, як гірський нурт,
примовляючи: висхло, висхло, висохло русло потоку —
і враз утелющусь (знагла), мов дитя в натягнений
шнур,
спіткнуся об мисль, об поріг,
діткне мого серця потік той і враз одбере в мене спокій.
Тож мушу питатися про джерело — для цього
потрібно піти
з бистриною — ніде не спинятись,
ніде не противитись хвилі,
чи впертися й значить “визнання"?
Може, спершу формується мисль, може, спершу
котиться піт
(мовби двері у протяг штовхав
й проти стрижня прив’язував струг —
найменшого клинчика стачить).
2.
Чи мушу являтися мислю в усьому і завше до решти?
Чи мислить не ліпше для себе і тільки про власну
особу?
Чом не можу й подумати навіть,
що я — “незвичайний феномен",
а мушу лиш те пам’ятати, що я — “задовільний побут"?
3.
***
© Переклад — Віктор Грабовський. Всі права застережені.