Кароль ВОЙТИЛА (Karol Wojtyla — в перекладі В.Грабовського)

7. ДУМКИ ЛЮДИНИ

Прізвища не треба… Зв’яжи з пересічним “я”
все те, що з’являється й никне під подихом уст,
все те, що часом і гине в кліматі серця,
що за людиною ходить по цілих днях,
що змінює світло на ніч, а мороз на тепло —
все те. Живуть люди — покоління за поколінням, —
носять разом з собою рамена, цвяхи і дивну травму.
Все ще земля від Тебе одсунута, хоч не відділена
— тож росте у звичайних змислах,
живе, ніби равлик.

Так до людей не сягнути, не дорости до їх нуртів,
правда яких висить наді мною,
мов дерева смутен конар.
А я все ж беруся і навіть не раз труджуся,
і знаю один лиш профіль — його і співаю …з хором.

Не досить несу, звичайно, не всі тягарі поділяю.
Не досить, а мислю “занадто", і мислю ж то тільки в строк.
Прізвища, прошу, не вказуй. Себе я вже не шукаю.
Ніг моїх кволі сліди власних гадок завіє пісок.

***

© Переклад — Віктор Грабовський. Всі права застережені.