11. МАҐДАЛЕНА
Дух вже зненацька рушив, а тіло усе ще тліло
на тому ж самому місці. Тому й спеленав мене
біль.
Й триватиме він допоти, допоки дозріє тіло,
в дусі знайшовши крила, а не як досі — мозіль.
Під пору таку любов болить — довшають дні без просвітку.
Мов корінь усохлого дуба, стають язик, піднебіння,
губи в слідах помади. Правда довго рихтує тлін.
Тільки сухість усього світу
не я відчуваю, а Він.
***
© Переклад — Віктор Грабовський. Всі права застережені.