Кароль ВОЙТИЛА (Karol Wojtyla — в перекладі В.Грабовського)

“РОЗДУМИ ПРО СМЕРТЬ” (фраґменти)

I. ДУМКИ ПРО ДОЗРІВАННЯ

1.
Зрілість, сходження до таємного кореня,
опадає шкарлуща уяви, ніби листя
ховається в стебла,
вичахають клітини, що живлять ще
нашу вразливість,
а тіло всіма своїми порами вже сягає берегів осені —
зрілість, пронизання глибиною,
душа все тісніше єднається з тілом,
все більш непідвладна смерті,
у клопотах про воскресіння.
Зрілість — для мужніх побачень.

2.
Зрілість, одначе, й острах.
Межі управи відомі вже напочатку —
початком мудрості стає острах —
та спочинок на інших гранях тієї ж брили
не може стати потребою втечі,
бо став безмежжям, що вимірює велич.
Проникаємо в позачасся,
йдемо від того початку
та й так вертаєм поволі:
зрілість — набуток любові,
що перетворює острах.

3.
Як допливемо до берега осені,
страх і любов вибухнуть
у прагненнях протилежних,
страх забажає повернення в те,
що було існуванням
і все ще ним є —
любов забажає відходу до Того, в Кому життя
знаходить свою прийдешність.
Ми, задивлені в цей наш берег,
змагаємось власне в межах законів,
які кожна людина у собі носить,
бо тіло її — минувшина того, що мало бути, —
кожна, якщо майбутнє своє
не зможе з'єднати
із власним тілом.

***

© Переклад — Віктор Грабовський. Всі права застережені.