* * *
З зерна душі,
з цупкої глибини
веселка, мов надія, проростає.
Вона —
це я
найперше і востаннє.
Я —
це вона.
І є у нас
сини.
Не треба слів
Буденних, мов сльота, —
нехай уп’ється серце чистотою.
Сягнути легко істини простої,
лиш трудно
осягнуть:
вона свята.
Моя любов
не зна трясовини.
Вона — без меж,
без натяку,
мов тайна.
І,
вічна,
невтоленно проростає
із дна душі,
з ясної глибини.
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.