ПОКЛИКАННЯ
На цьому світі
я лишень цвіркун,
дитя зеленого струмочка
літа.
Кохаю барви, рух і ніч зірку…
Та голос подаю,
коли трава зігріта.
В рясному звуці —
вся моя душа.
У яснозіллі —
невтоленність
мислі,
що кожну мить
по сутність вируша,
плоди котрої
то терпкі,
то кислі…
Лиш тішуся,
бо все, що проросло, —
таке правдиве, доконечне, зриме:
пелюстка дня
і присмерку стебло,
вагадло променю, дзюрчання рими.
Саме життя
біжить мені зі струн,
і квітне пісня, подивом зігріта!
…Не спить цвіркун.
Ряхтить собі цвіркун —
дитя зеленого струмочка літа.
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.