Віктор ГРАБОВСЬКИЙ

* * *

…А ти викуй мені, зозуле,
мідний вік.
А ти викуй мені, зозуле,
срібний голос.
А ти викуй мені, зозуле,
золоту підкову…
“А нащо тобі, парубче,
мідний вік? —
Чи його надовго стане…
А нащо тобі, парубче,
срібний голос, —
і срібло дзвенить до часу,
а ота золота підкова —
яка з неї користь?”
З мідного віку
хай би виросло дерево.
Зі срібного голосу
я зів’ю задуму,
прив’яжу її до підкови,
а підкову закину
в небо…
Може б, люди
побачили?

***

© Віктор Грабовський. Всі права застережені.