Віктор ГРАБОВСЬКИЙ

* * *

Слово було споконвіку.
Дозріваючи ген на
узвишші Безміру,
воно квітло, як усе під Сонцем,
аби вродити.
І вдалося не тільки пагінням, корінням,
а вдалося ще й маминою хлібиною,
котру ми здавна звемо так просто — Земля.
Слово було споконвіку.
Так,
було споконвіку!
І духмяніти йому аж доти,
допоки діти наші
не розучаться любити
його чорну шкуринку
під ногами.

***

© Віктор Грабовський. Всі права застережені.