НА КРАЮ
ЛІТНЬОГО СОНЦЕСТОЯННЯ
Просто сонця летиш:
“Не наврочу вам!..”
А сама аж гориш,
зеленинонько моя паморочлива!
Чим же дозріла, що враз наспіла,
що стрілою недомовчаною
перестріла?!
Чом печеш мене, чом караєш мене
цим займистим зеленим вогнем?
Як не втримала зрадою,
то хіба здоженеш конем?!
Люта правда,
неначе хвища,
впала на карк —
і жене!
Просто червня — все вище, вище…
Вже ніколи не бути нам ближче.
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.