Віктор ГРАБОВСЬКИЙ

* * *

Тобі чужа сумна моя душа,
що, мов залітна пташка малоспівна,
визбирує слова по шпоришах,
а не штукує вуличного півня?
Вона зозулиться тепер.
Нехай хоч так.
Не все ж їй тьохкати понад безсонням?
Але ж ціна тій пісні не дурняк,
якщо за нею сохне юний сонях?
Скажи лиш їй: “Зозулько, заспівай!”
Вона знайде Тебе
хоч на край світу —
тихенько сяде над самий Дунай
та й пригадає:
нашу хату, літо…

***

© Віктор Грабовський. Всі права застережені.