ЛЕКТУРА З ПАВЛА РУСИНА
Вагаємося лиш, коли непевні,
та, лиш упевнились, — пора засумніватись.
Адже наш сумнів — то слуга сумління,
його боятись нам не випадає.
Є ніч. Є день. Суть правда в нас
і кривда,
бо й так бува: на чорне кажуть біле…
Але чи мож дві правди примирити?
Чи так було, щоб кривда відступила?
За правду — радно,
а по кривді — кривдно.
Але ж не всі отак собі міркують, —
у кого сила — в того, кажуть,
правда.
Така в життя первинна серцевина.
Добро і зло в людині — воєдино,
хоча й не кожному припали рівні долі.
…А дерево росте собі, мов правда,
спокійно, гідно, зовсім без погорди…
Не гріх у ясена повчитися й людині,
коли зуміє осягнути сутність
його простої сонячної вдачі.
Жорстокість і відвага — їх од крові
ми перейняли ще в печернім віці…
Але ж як мало ще навчилися в дерев!
Не тільки — ясен дуб, смерека, явір
являють нам любов, якої не зіскати…
Не завше велетні — калина терпелива
і та навчить добру незгірш Сократа.
Як нам потрібно вчитися, братове,
як ще багато слід нам осягнути!..
Ми ж бо вагаємось, лише коли не певні,
а лиш упевнившись — пора засумніватись.
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.