ВЕСНЯНІ СОНЕТИ
XIII
В степу рвачкий на волі вітер віє,
По світу він гуляє, де схотів,
І бачить: скрізь недоля горе сіє,
І повен світ нещастів і жалів.
О, вітре мій! Тобі нема припини,
І можеш ти до бога долинуть,—
Скажи, коли нам ждать тії хвилини,
Що доля всім дасть широко дихнуть?
Ти, може, чув?.. Терпіти вже несила,
І мука всім серця давно стомила,
І вже снаги нема її знести —
Давно вже час!.. Вже серце знемагає…
Дмухнув рвачкий — і вже його немає,
Одмову теж — шукай у полі ти!
[1888]
Джерело: Борис Грінченко. Поезії. Київ, "Радянський письменник", 1965.