ПОГЛЯД
Сумно й тихо. Вмираючі звуки
на останній тролейбус біжать.
Так далеко з тієї розлуки,
що взялася вже цвіллю іржа.
Наче з голосу віри хлипкого
ходить колами вітер-злидар.
От і добре, що поруч — нікого,
хто б ще вдарив в тарілки литавр.
Хто б розвіяв туман знаменами,
всім шукаючим дав по зерну,
хто б у чорне провалля між нами,
не вагаючись, зазирнув.
10. 1988.
© Ігор Бондар-Tерещенко. Всі права застережені.