АВТОРЕФЕРАТ
Китайський віршик з-під руки біжить
кінцем цитати. Іменем епохи
не судять, а цитують на всі боки:
без нежиті подібної не жить
філолоґу. Тим паче філоложці.
Бо акт писання тексту, вашемосце,
(в листі до папи брешеш через край) —
рисунок слова. Ні, гопак на дошці:
перо, кіборд, кобзарський копірайт,
емулювання снів і палімпсестів,
коли душа, радіючи сієсті,
сансарою безкрайньою пливе,
як текст — коментарем, як автор — текстом,
як безкінечність — вічним www,
вона — цитата. Лоскіт піднебіння.
Метром летівши, думкою чи кіньми
під трибунал — неначе парасоль
розчахується. Втім, якщо невинна,
хто автора вбиває? Наших воль
лоґоцентристських спільнії зусилля?
Дивись: Ігорко, гірко, ріг, кагор,
і еґо-огірок, і горе-зілля —
я щось одне лишу собі, дозволь.
***
© Ігор Бондар-Tерещенко. Всі права застережені.