* * *
Чи ти досі мій ближній? Дитя хворобливого дня
Від тваринної плоті ти хрустко відломуєш крила
Гіркнуть вина імен що у горлі іще струменять
Що я знала про світ у якому тебе так любила
Тут монети облич розсипаються ямами площ
Смолоскипи розмов у провулках тріпочучи гаснуть
Тут птахи – дітлахи наших усмішок (світло й тепло)
Цього міста немає кому ж ми належали власне
Тут викришує вітер веселих очей вітражі
Маки ран обриває із поля стражденного тіла
Чи немає рятунку від холоду снів і зчужінь
Чи не можна вернути усіх кого я відпустила
Наші віщі вуста так стражденно сьогодні мовчать
Ти обпечений світлом тримаєш мене за зап’ястя
Так стискав гладіатор гаряче руків’я меча
Так ступають по вітрі коли не бояться упасти
Я читаю тебе як осліплі читають книжки
Або ти мені ближній або існування – полова
Твоє горло раптово як гирло святої ріки
Вибухає піснями і світ починається знову.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.