* * *
Негарна проза – брудна й липка
І крихти вечора не зібрати
Таке трапляється у казках
Що й незнайомець буває братом
А дні неспинно немов хорти
Біжать захлинаючись білим світом
І це боротьба що її мотив –
Любов протилежна бажанню жити
Довіра хитається як місток
Поверхнею міста – холодні кола
Я книжку вигортую до кісток
А слів не знаходжу – лише твій голос
Із неба крокує рутинний сніг
І мокро липне на храмові бані
Я мусила б знати – лише пісні
Мають право на існування
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.