* * *
Тавро твого імені. Тіло припало віком
Ти син чийсь від когось рожденний Божого року
Читаючи сни непомітно тремтять повіки
І небо на сплячого ллється німе й широке
Іконку обличчя мазками вкриває відстань
Прожилки долонь – як стрункі візерунки листяні
Ти ловиш сніжинок омріяні білі вісті
І як вітаміни в таблетках ковтаєш істини
Ці зморшки у пам’яті.
Замкнений в плоті й слові
Так мав народитися ти – золотий рокований
І час розпливається теплий як пляма крові
І рветься на клапті немов тіла четвертованих
З наріжного каменя виросте древо світла
З буденного голосу вирветься біле полум’я
Ти мав народитись щоб вічні блукальці світу
На груди твої як на плаху схиляли голову.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.