Катерина КАЛИТКО

* * *

Під хвилями ніжності сонно проміниться дно.
Я довго тону. І повільно гойдається маятник.
Всю ніч край прибою латає вітрила романтика
Медузи скляні пропливають, наповнені сном.

Ти будеш довіку приборкувач теплих морів –
Виплескуєш води на камені, сонцем обпечені
А може ти янгол
Бо ти виникаєш за плечами
Усіх, хто втопився у ніжності (або згорів)

Ця мить – проминання – смертельна така й дорога
Ти сходиш, як сонце (а сонце згасає окрайчиком)
Пульсуюча жилка – там дихання б’ється, зникаючи.
Повільно і важко спиняється чорний дзигар

Крізь товщу води я дивлюся, немов крізь вікно:
Свята і гризоти… а тут – ти довіку довкіл мене.
Мов ключ у долоні, лишається таїнство імені.
Під хвилями ніжності сонно проміниться дно.

***

© Катерина Калитко. Всі права застережені.