ОСІНЬ
Ця осінь глибша. Певне хтось пішов
І невідомо за яким то рогом
Він завернув. І на яку дорогу
Посіяв порох тихих підошов.
Ця осінь глибша. Зібрано скарбів
На всеньку зиму. Осеніють лиця
І тільки – раб любовей та юстицій –
Цей Всесвіт дістається сам собі
Ця осінь глибша. Глибші й ті сліди
Що ними душі позначає тиша
Це хтось пішов по собі залишивши
Найважчу мову хліба і води
І добре всім. Поміж осінніх лиць
Солодкий шепіт. Бо в післяостаннє
Цей хтось пішов не певний що колись
Його словам присудять прочитання.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.