* * *
Так тихо – мав би випірнути змій
Із цих мовчань завжди крижановодних
Ходи ходи самотній по зимі
Це майже модно
Тут самота як надлицарська честь
І якось фрагментарно-мозаїчно
Рука перетікає у плече
Як майже річка
Рука – твоя – що між пересторог
Вказуюча на шлях невипадковий
Так тихо – зараз має вийти Бог
З якогось слова
Та віщі пера втоплено в медах
Чи зможеш ти згасити пустоспіви
Зайшовши в дім де справжні тільки дах
І підмурівок.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.