* * *
Починається сад
Непомітний прозорий великий
Так нечутно дерева крізь пам’ять ростуть уночі
Неспокійно дрімаєш вночі прокидаєшся з криком
А братове по зброї уже нагострили мечі
…Це щербате каміння возлюбить своїх перехожих
Ця дорога існує щоб нею іти на війну
То вперед і вперед і тоді призвичаїшся може
Говорити за всіх і на все призначати ціну
Ти колись обіцяв за цей край неминуче померти
І прийняти у серце якусь потойбічну любов
Ти усього чекав але тільки не цього моменту
Що не схочеш іти а захочеш вернутись
або
Наказати дорозі петляти лугами лісами
Манівцями вести межи срібних ожинних полів
І прийти до порогу отого будинку де саме
Нині сходяться долі
як ріки великі й малі
І вино шовковичне темніє на денці карафи
І фіранки на вікнах тримають вечірнє тепло
Королівство кухонне. І списа поставлено в шафу
Сонно дихають коні
І наче війни не було.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.