ПОРТРЕТИК ДО МЕДАЛЬЙОНУ
Ти входив в історію з чорного ходу
Із пам’яті ти викорчовував рани
І пам’ять минала піском за вітрами
(Стояла пустельно спекотна погода)
Ти вийшов із мене. У сенсі – з довіри
Вирощував кактуси думав про інших
Дивився на ластівок часом і вище
(На серці поволі грубішала шкіра)
Коли заплітало лунке дощовиння
Сонця та шляхи до великої битви
Ми вірили в те що змогли би любити
І днями ділилися пополовині
І голос твій нижчав. І очі темніші
Ставали щодень. А можливо здавалось
Ти входив в історію (так уже сталось)
Немов на хвилинку.
Чекала.
Не вийшов
Ти вийдеш. Пізніше. І через парадне
(Неначе по венах – пройдеш коридором)
Ти був не моїм. Ти з’явився заскоро
Можливо колись
Я назву тебе братом.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.