У ЗАГУБЛЕНОМУ МІСТІ
Бо з іржавих дахів починалося сходження вгору
Бо з ґрунтівок старих починалось проникнення вглиб
Бо крім списа-хреста не було і не буде опори
Бо якби не усе це – хто зна чи ми й нині були б
Я таврована листям червоним повітряним листям
Я у нім відчуваю незнаний лякаючий ритм
Так тіла відчувають прихід смертоносного вістря
І його продирання крізь м’язів глухий лабіринт
Так обличчя танцюють і так опадають небавом
Чом цей листяний знак мій притишений голос пече
Корогви віддали зголоднілим вітрам на забаву
І здіймаються вгору великі примари очей
Що ж злоте майбуття погубилося в норах копалень
Я цю браму замкну і в долоні розчиниться ключ
Бо лишилось три кроки які до землі прив’язали
І бики цього мосту п’ють воду з потоку жалю.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.