* * *
Ми вмонтовані намертво в ці інтер’єри
Чий невидимий замисел нас знерухомив
Не ввіходить проміння крізь темну порт’єру
Нас можливо віднайдуть століття потому
У покої що в нім і чекання – то праця
Важко груди здіймаються погляд грузькіший
Ми знесилені тихі поснулі коханці
Наше древо цілунків обірвують інші
Так платилось душею за душеспасіння
І платилося часом за позачасовість
Стиглий терен очей як німе голосіння
Гасить вітром утоми каганчик розмови
Ти красива частина цього натюрморту
Наче голі оті мандарини на таці
Ти подумав – я сплю й біля дзеркала гордо
Піднімаєш крило розчепіривши пальці.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.