НАДГРОБНІ СТИХИРІ
СТИХ II
Як ф’ялка, розцвівшись у краплях роси,
Вже вечором плаче по втраті краси,
Потім конає,—
І людське життя, ся веселка із мрій,
Ледве роз’яснила на хвилю обрій,
А вже й минає.
Як блискавка блисне і в пропасть майне,
Лиш грохіт зловіщий за нею жене
І зойк звіряти,—
Так само крізь глубінь стрілою несесь
Житейське судно. І небавом прийдесь
На суд ставати.
***
Джерело: Цифрова Українська Бібліотека.