* * *
Неначе звук покинувши струну
йдемо ми ще лупаті і лускаті
крізь темряву темнішу за пітьму
єдину суть в розбіжностях шукати
Б’ючи у скривлених сонць тулумбас
в галактик розбігання всесвіт грає
й здерає сухозлоту час із нас
втім бруд і гар із нас він теж здерає
Але ми відчайдушно голі як
з вологих скойок вийняті перлини
єднаємо слідів своїх кістяк
для м’язів шляху що веде у днину.
***
© Олексій Кацай. Всі права застережені.