Олексій КАЦАЙ

1000

Обшмулений незнаним досі лихом,
сльотавий день вповзає нишком в ніч
по битих скелечках людських облич,
що вже тирлуються у черги стиха.
І я, неначе вивітрений вихор,
торкаюся зопрілих спин та пліч
там, де у смерку зоряних узбіч
провідники вже не тамують пихи.
Бо йди ти хоч у храм, а хоч в шинок,
все одне у вокзальному замісі
лик мандрів крають пасажирські риси.
І я волаю, роблячи ще крок:
“Не шліть до мене янголів чи бісів,
я своїм ходом верну до зірок!”

***

© Олексій Кацай. Всі права застережені.