* * *
Я пам’ятаю ту весну,
Коли від вікового сну
Земля прокинулась — і ми,
Сини грядущої зими.
І вів Хтось нас від сну до сну,
Долати вчив космічну лінь,
І зірку вибрати ясну,
І йти до вищих розумінь.
І Він розтав між гір, між віт,
У крапку стиснув вир часу,
Лишивши дивний заповіт,
Що не спасе, а згубить світ
Моління наше на красу.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.